PTV UA. Історія виборів: як обирали Президента 1994 року

У проміжку між двома турами згадуємо, як обирали Президента України з початку Незалежності. Друга стаття про те, як 1994 року нардеп Кучма, програвши перший тур, переміг у другому і на десять років забрав президентську булаву.

Про вибори 1991 року читайте тут.

Станом на кінець 1992 року подолати кризу в країні президенту Кравчуку не вдалося. Інфляція, зростання цін, загальне падіння рівня життя, затримки зарплат і пенсій струшували суспільство і виганяли людей на вулиці. Вину за те покладали на президента. За ним уже тяглися скандали щодо розподілу флоту, звинувачення у корупції.

Однак за неповних два роки його каденції змінилося чотири прем'єр-міністри, які насправді й очолювали виконавчу владу в Україні й мали впроваджувати реформи. До жовтня 1992 року працював екс-комуніст Вітольд Фокін, а після його звільнення – кілька тижнів в.о. прем'єра був Валентин Симоненко.

Як Кравчук сам створив собі конкурента

А потім Кравчуку нарадили призначити прем'єром тодішнього народного депутата, екс-директора "Південмашу" Леоніда Кучму. За нього проголосував "червоний" у своїй більшості парламент.

"Скажіть, що мені треба збудувати – і я це збудую", – говорив тоді Кучма з трибуни Верховної Ради. Його уряд отримав розширені повноваження, його постанови прирівнювалися до законів.

"Кучма отримав додаткові повноваження, а представлена програма реформ дала надію подолати кризу. Конструктивні зміни, однак, завершилися на етапі обіцянок. Діяльність Кучми розкритикували націонал-демократи, а у серпні 1993 року пролунали звинувачення у сприянні "червоним директорам" і провадженні проросійської політики. У вересні 1993-го Кучма подає у відставку", – писав про той час Петро Андрусечко для "Українського журналу".

Після звільнення Кучма поїхав до себе у Дніпро. Повернеться на роботу до Києва він уже в якості президента.

Шахтарські страйки і протистояння гілок влади

А тим часом криза в країні поглиблювалася. Ціни через інфляцію могли мінятися щодня. Цифри на купонах, які тоді були грошима, сягали мільйонів.

Ось що писали учені Національного інституту стратегічних досліджень та Інституту соціології про 1993 рік:

"У галузі економіки замість цивілізованого переходу до ринку найпотворнішими варварськими методами відбувається первісне нагромадження капіталу. Триває запекла боротьба за оволодіння матеріальними багатствами країни. У цій боротьбі задіяні всі можливі засоби: насильство, грабіж, крадіжки, спекуляція, корупція, шантаж, зловживання владою, шахрайство тощо. Виникають добре зорганізовані злочинні угруповання, які поступово проникають у владні структури, значною мірою підпорядковують їх власним потребам".

1993-го року почалися страйки шахтарів. Ті вимагали, в тому числі, й зміни влади. А в разі ігнорування – погрожували відокремленням Донбасу від України. Зупинка шахт могла призвести до катастрофічних наслідків в економіці. Улітку того ж року в Донецьку відновили Компартію України, а суд визнав, що до забороненої Комуністичної партії СРСР вона нібито не має жодного стосунку, хоча майже всі її члени раніше перебували в лавах КПРС.

До того ж, на додачу до протистояння з Кучмою, поглибилося протистояння між Президентом та Верховною Радою з його лівою більшістю. У країні без Конституції це було неминучим. У Росії, нагадаємо, того ж 1993 року це призвело до збройного протистояння.

На виконання вимог страйкарів Верховна Рада призначила референдум про недовіру Президенту й парламенту. Референдум за рішенням парламенту не був передбачений чинною на той момент Конституцією УРСР, його відмовилася фінансувати президентська адміністрація. Тоді у Раді вирішили провести вибори. Кравчук спершу не погоджувався, однак скасувати їх не міг. І подавляти масові виступи людей уряд уже Юхима Звягільського (представника Донбасу) теж відмовлявся. І кадри з Москви з танками та палаючим парламентом бачили мільйони українців, бо російські канали тоді дивилися всі.

За два дні до дати референдуму сторони досягли компромісу: вирішили призначити дочасні вибори – і до Верховної Ради, і президентські. Для Кравчука на той момент краще було вже одразу піти на перевибори, аніж поступово втрачати рештки довіри через референдуми, акції протесту й мітинги або розпочати збройне протистояння.

Рік виборів

Обидві кампанії мали відбутися 1994 року. У парламентських змаганнях зробили повністю мажоритарну систему, ще й із другим туром і обов'язковою альтернативністю і перевиборами в разі вибуття. Тому весь парламент одразу обраний не був. Тим не менше, впевнену більшість у ньому мали комуністи й ліві партії типу Соціалістичної, Селянської, а також позапартійні. Спікером обрали Олександра Мороза, лідера Соцпартії, екс-комуніста. Одним із депутатів став і Леонід Кучма, котрий виграв вибори в себе на батьківщині, у Новоград-Волинському районі, з показником у 97%. Ще раніше його "благословили" на боротьбу за президенську посаду керівники дніпровських і донецьких підприємств.

На президентських виборах Кравчук позиціонував себе, як захисник Незалежності і держави, а Кучма виступав як "міцний господарник" і обіцяв надати російській мові статус другої державної. У розпорядженні Кравчука був потужний адмінресурс, державні телеканали УТ-1, УТ-2 і УТ-3. Кучмі давали час на приватних і російських каналах, які тоді дивилися чи не більше, ніж українські. Кравчук же вліз у скандал із "закриттям" каналу "Гравіс", який належав Волкову і давав час Кучмі. На Кравчука покладали провину за економічні невдачі, Кучма позиціонував себе як "реформатор", якому "не дали" працювати.

Кравчук був упевнений у перемозі, плюс вибори призначили дочасні, зненацька, тому штабу і технологіям відводили меншу роль, а в Кравчука як такого штабу, за спогадами соратників, і не було.

Однак адмінресурс на користь Кравчука не зовсім спрацював, бо цього ж року, одночасно з першим туром, пройшли перші й останні вибори керівників областей. І вони більше дбали за свою кампанію, аніж за вибори Кравчука. Окрім того, попри прем'єрський вплив Звягільського на Донбасі, підтримку частини "донецьких" на противагу "дніпровським", шахтарів задовольнити так і не вдалося.

Перший тур – за Кравчуком

Тим не менше, у першому турі Кравчук переміг із семивідсотковим відривом від Кучми. Третю позицію неочікувано для себе мав Мороз від лівих і четверту – ліберальний Лановий, якого підтримав Рух. Зараз би зазначили, що в Кравчука був величезний антирейтинг – понад 60 відсотків проголосували проти нього, за його опонентів.

Полтавська область проголосувала так: Кравчук – 30,0, Кучма – 28,8, Мороз – 18,6, Лановий – 14,4.

У змаганні з лівим і консервативним Морозом у другому турі Кравчук перемагав би як проукраїнський кандидат. А так сам опинився у ролі консерватора.

Між турами було 14 днів. І ці два тижні стали вирішальними.

Втрати Кравчука між турами

По іміджу Кравчука сильно била ситуація з акціонерним концерном "Бласко", якому було передане керування українським флотом. Під його егідою кораблі передавалися в управління іноземним компаніям, списувалися і просто зникали. За кілька днів до другого туру до порядку денного Верховної Ради було внесене питання про пароплавну компанію "Бласко".

"Три дні тривало обговорення цього питання. І більшість виступаючих, а їх було не менше як 40 - 50 осіб, били в одну точку: Кудюкін (керівник компанії – Авт.) і Кравчук продали торговий флот України, Кравчук головний мафіозі і т. ін., і т. ін., все в тому ж руслі. Цифри і факти вигадували чимдалі страшніші. Брехня лилася рікою. Удару по авторитетові Леоніда Макаровича було завдано дуже серйозного. Коли ми після цього засідання зробили "вимірювання" громадської думки, то побачили, що від Кравчука відвернулося не менше як 5-8% виборців-пенсіонерів. Причому часу на те, щоб хоч якось виправити ситуацію, вже не залишилося", – згадував у інтерв'ю газеті "День" один із представників команди Кравчука Валерій Матвієнко.

У першому турі несподівано мало набрав Мороз. Мало – тому що за кілька місяців до того лівим удалося здобути більшість у парламенті. Голоси цього електорату розподілилися між Морозом і Кучмою. За Морозових виборців теж ще треба було поборотися.

"Ситуація і з соціалістами Мороза, і з комуністами Симоненко була неоднозначною. Вони з рівним ступенем недовіри ставилися і до Кравчука, і до Кучми. Причому до екс-прем'єра навіть більше, так як вважали його аварійним. Я домовився про зустріч з керівниками партій. Однак несподівано президент від неї відмовився. В результаті комуністам і соціалістам в регіони була негласно спущена команда підтримати Кучму", – згадував у газеті "Сегодня" керівник виборчої кампанії Кравчука Микола Михальченко.

Перші в історії теледебати і перемога Кучми

За кілька днів до виборів на УТ-1 призначили дебати.

З Кучмою працювали актори, його ретельно готували, а Кравчук покладався на своє ораторське мистецтво. Однак глядацька симпатія, як це пізніше не раз траплялося в українській політиці, була не на боці чинної "влади".

"Адже що сильніше Кравчук заганятиме в кут Кучму, то більше співчуваючих буде в претендента. Зрештою так і сталося. Респектабельний, поважно-упевнений в собі Президент на тлі втомленого, із запалими очима, ще й в темному светрі кандидата явно програвав в очах пересічних людей. І з кожною хвилиною, проведеною на телеекрані, втрачав і втрачав сотні тисяч голосів", – розповідав один із представників "штабу" Кравчука Валерій Матвієнко в інтерв'ю "Дню".

А ось як повелися в штабі Кучми:

"Перед другим туром ми не агітували, а нагнітали ситуацію з тим, щоб на дільниці прийшов південний схід. І коли в ніч з 9 на 10 липня (відразу після завершення другого туру) стало відомо, що Донецька, Харківська, Дніпропетровська і Одеська області додали явку на 2-3%, то я зрозумів, що ми перемогли. Адже Кравчук вичерпав свій ресурс на Західній Україні, там вже і брало участь 99%, і проголосувало 97%", – згадував керівник штабу Кучми Дмитро Табачник в інтерв'ю газеті "День".

У підсумку – перемога Кучми з 52 відсотками і поразка Кравчука із 45. Полтавщина за Кучму дала 59,2%, за Кравчука – 37,4.

Передача влади була обставлена помпезно. Присягнувши народу України, Кучма не полишав посади десять років, ставши єдиним поки що президентом, який протримався два терміни.