Про вибори 1991 року читайте тут, про 1994-й – тут.

Ставши Президентом 1994 року, Кучма взяв участь у запровадженні гривні й прийнятті Конституції, початках ваучерної приватизації. Однак не всі реформи були успішними. Три роки, як існувала гривня - але курс її кілька разів вже обвалювався. Лише за 1999-й рік вона девальвувала з 3.5 гривні за долар до п'яти гривень, але тіньовий ринок обігу доларів у кілька разів перевищував реальний. Відголоски дефолту 1998 року в Росії докотилися й до України, настала криза неплатежів: підприємства не платили державі, держава - пільговикам і пенсіонерам. Зарплат і пенсій за січень могли чекати до літа. У кілька разів зросла ціна на бензин за рахунок спільних дій монополій. Зростала олігархічна система, економічні труднощі не полишали країну.

Вину за це виборці покладали на Президента. Він входив у свою другу кампанію з рейтингом у шість відсотків. А в підсумку здобув 15 млн 800 тисяч голосів.

Вибори до парламенту визначили конкурентів

Передували президентським вибори до парламенту 1998 року. Саме вони визначили конкурентів для Кучми. Найбільше голосів набрали комуністи Петра Симоненка - майже 25 відсотків, за ними з 9.4 відсотка був Народний Рух (лідер - В'ячеслав Чорновіл). Провладна партія – НДП – заледве увійшла до парламенту. Це розчарувало Кучму і змусило його звертатися за підтримкою до олігархів, які теж допомагали йому на виборах.

Саме двоє лідерів - Симоненко й Чорновіл - уважалися реальними претендентами на посаду Президента, враховуючи вкрай низький рейтинг Кучми. Окрім них сильними фігурами були Олександр Мороз від Соцпартії та Олександр Ткаченко від Селянської (вони йшли блоком), а також екс-соціалістка Наталія Вітренко, екс-прем'єр Євген Марчук і чинний прем'єр-міністр Павло Лазаренко. Також – голова НБУ Віктор Ющенко. Утім, той кандидатуру висувати не став, отримавши згодом прем'єрство.

Лазаренко – під слідством, Чорновіл – загинув

Павло Лазаренко "доріс" до прем'єра з посади представника президента в Дніпровській області та голови тамтешньої ОДА. Потім став першим віце-прем'єром у Марчука, а затим і керівником уряду. Його звільнили задовго до виборів, навіть до парламентських, однак він проявив амбіції, став нардепом і завів до Верховної Ради фракцію "Громада". Його прибрати з майбутньої президентської гонки виявилося просто – з 1998 року він став фігурантом підозр у корупції. Ще наприкінці 1998 року його затримали в Швейцарії, відпустивши під заставу, потім збирали голоси в Раді за зняття депутатської недоторканності, а на початку 99-го його затримали в Нью-Йорку - і з тих пір додому він уже не повертався, ставши, як потім з'ясувало розслідування, одним із найбільших корупціонерів світу.

фото KP.ua

25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув лідер Руху В'ячеслав Чорновіл. Досі точяться суперечки, чи було це випадковістю. Але після нього в Рухові вже не знайшлося єдиного лідера - партія була розпорошена, розколота внутрішніми суперечками, які підігрівалися зовні. На вибори Президента пішли два окремих кандидати від екс-Руху - Геннадій Удовенко та Юрій Костенко, які набрали один і два відсотки голосів.

Розколоті ліві

Лишалися ліві кандидати, особливо сильними були соціаліст Мороз та комуніст Симоненко. Проти першого зробили ось що. Прагнучи об'єднати лівий електорат, Мороз ініціював появу так званої "канівської" четвірки, на могилі Шевченка на День Незалежності вони домовилися про співпрацю та подальше висунення єдиного кандидата проти Кучми. Риторика була відповідною. До цієї четвірки увійшов лідер Соцпартії Мороз, Ткаченко, мер Черкас Володимир Олійник (той самий пізніший соратник Януковича), а також – несподівано – екс-прем'єр Євген Марчук.

Досі невідомо, якою була його роль, однак він претендував стати кандидатом у президенти від цієї четвірки наряду з Морозом. І в підсумку єдиного кандидата четвірка так і не висунула, а Симоненко до них не приєднався. Ткаченко зняв кандидатуру на користь Симоненка, а Олійник підтримав Марчука. Уже після виборів Марчук став секретарем Ради нацбезпеки й оборони, що теж наштовхує на роздуми про його роль у тій четвірці.

фото segodnya.ua

Під час агітаційної кампанії кандидата Наталії Вітренко, екс-соратниці Мороза, яку виключили з СПУ і яка пройшла до парламенту зі своєю Прогресивною соціалістичною партією, в натовп кинули дві гранати. Звинуватили в цьому Мороза, що теж відібрало в нього голоси. Хоча ролик у нього був цікавим.

 

Повторення російського сценарія

Команді Кучми, в якій працювали російські технологи і яку фінансував, зокрема, його зять Віктор Пінчук, було вигідно виводити в другий тур комуніста Симоненка. Річ у тім, що в Росії 1996 року відбулися вибори президента, і там теж зійшлися чинний голова держави Єльцин та комуніст Зюганов. Загроза комуністичного реваншу принесла перемогу Єльцину. Та ж схема застосовувалася й в Україні. Кучма і до того виступав із антилівою риторикою, закликав не повертатися до "червоного" минулого, тому Симоненко був для нього сприятливим конкурентом у другому турі.

А задля перемоги в турі першому активно застосовували адмінресурс, зокрема, всі державні ЗМІ (окрім парламентської газети "Голос України"), більшість телеканалів, вплив у регіонах через голів ОДА. Плюс намагалися залучити молоду аудиторію – креативними плакатами, відеокліпами та підтримкою артистів.

фото "Історичної правди"

У своїй програмі Кучма хизувався тим, що за його президенства після 1994 року не було воєн і громадянських конфліктів, країна поступово почала виходити з кризи, було запроваджено гривню, прийнято Конституцію. Навіть лозунг був такий, як у Росії в 96-му і в Америці в 92-му: "Голосуй – бо програєш!"

А обіцяв Кучма українцям позаблоковий статус, двопалатний парламент, реформу судів, зменшення державного апарату, професійну армію, більше прав регіонам, створення 1 млн нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, підвищення пенсій, зростання житлового будівництва у два рази, зниження податків. Самі можете оцінити, що з того збулося...

У підсумку голосування все склалося вдало для Кучми. Він був першим із 36.49 відсотка голосів. Другим був комуніст Петро Симоненко, якого підтримали 22.24 відсотка (порівняйте з результатом парламентських виборів попереднього року - 24.65 відсотка - майже один в один).



На другий тур виборів прийшло навіть більше людей, аніж на перший: 74,9 відсотка проти 70,15 відсотка. Поразка комуніста була відчутною: він мав 37.8 відсотка голосів, проти 56.25 відсотка (15 870 722 особи) у Кучми. Уся Західна Україна, обираючи між Кучмою та комуністом, проголосувала за чинного Президента. Це ті регіони, які так само стало проголосували п'ятьма роками раніше проти Кучми за Кравчука.



Таким чином Кучма вдруге став Президентом і лишається поки єдиним керівником держави, який зміг переобратися.

Євген Бриж, PTV Полтавське Телебачення

фото: segodnya.ua