Про життя

Життя, — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
(З твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про свободу

Поки не знаєш добра у світі, то й лихо добром стає, а як погуляєш хоч раз на своїй волі, то тоді вже ніяким калачем не заманиш у неволю.
( З книжки "Лихий попутав")

Про суспільство

З добрими, то й у миру; а з лихими – коли їх не вкладеш, то вони тебе уложать.
(З книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про людей

Мiж чужими iнодi краще, нiж мiж своїми: ти їх не знаєш, вони тебе не знають – не стануть допiкати…
(З книжки "Повія")

Про старість

Старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим світом...
(З книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про ставлення до української мови

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давне життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
(З твору "Рідна мова")

Про чиновницьку роботу в Полтаві

"Пригадалась моя служба і в Гадячому, і в Прилуці, і тута. Невесело, і як невесело! Зробилось на душі… Серце моє наливалось огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя – невільне, підданське! Чим я тобі вимещу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огудне і неправдиве слово?!
(Зі щоденника)

Про характер

Найбільший осуд з його боку – це пильний і, можливо, трохи невдоволений погляд його темно-карих очей. Про нього в народі говорили, що це людина, яка вміє очима лаятися.
(Зі спогадів сусіда П.Латиша)


Панас Мирний (праворуч) із братом

Про скромність

Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас прохав не робити цього, хоч багато моїх знайомих знають, хто такий "Панас Мирний", але я за свого життя не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлень, які створилися навколо ім'я Мирного. Нехай, коли я помру, люди дізнаються, хто я і що доброго зробив для своєї Вітчизни, якщо тільки дійсно зробив що добре. Але сам я насправді вважаю, що зробив так мало, незважаючи на наміри, що не варто про це й говорити.
(З листа до лікаря Зубковського)

Про псевдонім

Мирним себе нарік він, і така була його дійсна натура, — надзвичайно лагідна, скромна, тиха, добра.
(Зі спогадів художника Г.Коваленка)

Про життєві негаразди

Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде.
(З книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про вдачу

Сам Мирний був високого росту, голова лиса, з сивою і великою бородою, носив окуляри, мав дуже ласкаву і приємну вдачу. Дуже приязний, ввічливий, але говорив дуже мало і більше любив слухати розмови товаришів.
(Зі спогадів П.Репетіна)

Про страхи

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати
(З книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про принципи

Другому моєму синові Мині! Люби свою родину й чесно служи своєму народу. Автор
(Підпис на книжці синові Михайлу)


Панас Мирний із дружиною

Про простоту в одязі

Ходив він звичайно в простому чорному двобортному піджаці, у високій гладженій глухій сорочці з чорною краваткою-бантиком. Круглий чорний сукняний бриль навесні та восени, а влітку такого ж фасону солом'яний бриль; чорна смушева шапка взимку, звичайні пальта по сезону (взимку – зі смушевим коміром), а в спеку літню – чорна накидка. Незмінним супутником Панаса Яковича був і взимку, і влітку чорний парасоль, завжди скручений. Та ще всяк час товаришував йому рудий брезентовий складаний портфель, що його Панас Якович часто, особливо холодної години та в негоду, чіпляв на ремінці через плече.
(Зі спогадів співробітника М.Корсунського)

Про долю

Життя — як те колесо котить: того униз несе, другого угору підіймає, щоб знову у землю втоптати...
(З книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні")

Про свою роботу

Годі, нам, Музо, пісні співати
Й тішити серце своє
А як ти хочеш, щоб тебе знали -
Йди виручати з біди, -
З слова живого скуй самопали
Й з ними між люди іди!
(З вірша на барельєфі могили в Полтаві)


похорон Панаса Мирного в Полтаві 1920 року

Євген Бриж, PTV Полтавське Телебачення