У Червоній книзі України – 79 видів рослин, які зустрічаються на Полтавщині. Деякі – дуже рідкісні.

Береза, що росте на піску

Фото: Мойсієнко І.І., http://my.science.ua/bereza-dniprovska-odyn-z-ridkisnyh-vydiv-berez-ukrayiny/ 

Береза дніпровська – це один зі 120 видів берез. Відрізняється тим, що може рости у степах. Саме там, серед піщаних терас річок, вона й росла, аж поки степи не зазнали надмірного впливу людини. Вирубки, затоплення пониззь через греблі, пожежі, засипання пісками, а також заготівля бруньок і гілок для настоянок, суцільні насадження сосни на піщаних грунтах призвело до того, що цей рідкісний вид лишився тільки на півдні України – у пониззі Дніпра та Бугу, а на Полтавщині фіксувався лише в околицях Кременчука у давніх зборах.

"Береза дніпровська, на відміну від інших видів беріз, які можна зустріти в Україні, здатна до активного вегетативного розмноження за допомогою сплячих бруньок на нижній частині стовбура та спеціальних утворів – ксилоризомів, що являють собою горизонтальні підземні пагони, які можуть вкорінюватися та давати початок новим рослинам", – писав 2007 року ботанік Іван Мойсієнко.

Ростуть ці берези, на відміну від північніших видів, групами – колками. І цим самим зберігають грунти від ерозії.

Підсніжники

Фото: Сергій Криниця, https://commons.wikimedia.org/wiki/User:Haidamac 

Коли взимку чи ранньою весною температура зростає і перевалює за нуль, коли стежками дзюркотять струмки, а в лісах сіріють проталини, з-під снігу або ще з холодної землі з'являються вони – перші весняні квіти, підсніжники. Точніше було б сказати "з'являлися", адже в багатьох місцях вони вже знищені. Наприклад, за даними з Червоної книги, межа поширення квітів відсунулася від Києва на 50-60 кілометрів. Підсніжників в Україні всього три види – це тендітні рослини з білосніжними квітами, які звикли до вологих гірських лісів, але ростуть і в долинах. Зокрема, і в лісах Полтавщини. Загроза цьому виду – виключно від людей: зривання на букети, продаж квітів, викопування цибулин убивають цей вразливий вид. Купувати букети на вулицях – це стимулювати "безголових" збирачів квітів, які за безцінь нищать унікальну рослину.

Водяний горіх

Фото: www.naturephoto-cz.com

Коли вимерли динозаври й поширилися ссавці, цей вид рослин уже існував. Це незвичайна водна рослина, яка дає плоди розміром у кілька сантиметрів, схожі на горіх із двома, трьома або чотирма ріжками. Наступати на нього – вкрай неприємно, ріжки гострі й тверді. Вони ростуть, відриваються від рослин, пливуть і падають на дно, чіпляючись за грунт своїми ріжками. І з горішка потім виростає нова рослина, для якої він певний час слугує "якором". При цьому вкорінюється вона не одразу, тому нічого страшного у перенесенні вже пророщених горішків для розведення не буде. Водяний горіх любить освітлені й прогріті неглибокі водойми з невеликою або взагалі без течії – стариці, затоки, озера. Його листя має вкраплення бульбашок повітря, тому тримається на поверхні. Часом водяний горіх вкриває воду на багато метрів, так, що плесо стає схожим на луки. У цьому є і шкода: адже під суцільним шаром листя важко виживати тваринам, рибам і планктону. За це його навіть пропонують виключити з Червоної книги, бо він заважає рибному господарству, повідомлення про це були 2013 та 2016 років. До речі, водяний горіх їстівний і поживний, його рештки знаходять під час розкопок древніх людей. Подекуди у світі він і досі лишається частиною раціону. Гострі ріжки горіху раніше чіплялися до шерсті тварин під час водопою. Тварина напилася й пішла далі, а під час наступного водопою горішок відпадав і опинявся вже на новому місці. Однак коли ссавців стало менше, цій рослині стало неможливо так ширитися. Тому нині її популяції в України – ізольовані, але численні. В Україні він є в гирлі Дунаю та охороняється в біосферному заповіднику, представлений на Київському водосховищі, багатьох інших водоймах. На Полтавщині їх бачили в гирлі Ворскли. Загроза його існуванню – "цвітіння" води, збирання людьми в їжу та на корм, меліорація, засолення води скидами та забруднюючими речовинами.

Шість видів степової трави ковили

Фото: http://proklumbu.com/otkrutui-grunt/mnogoletniki/kovyl.html 

Символу степів – трави ковили – у Червоній книзі України шість видів, які охороняють на Полтавщині. Раніше це були характерні "жителі" сухих лучних степів, в Україні вони є в недоторканому Хомутовському степу (Донеччина) та в "Асканії-Новій". Це трава із жорстким листям, часто згорнутим як колючий дріт, а більшість видів дають білі суцвіття-волоті. Гине ковила разом із розорюванням степів, їх залісненням, спорудженням кар'єрів і так далі. Хоча велика рогата худоба ковилу і не їсть, зібрані стебла підходять вівцям, коням. Попри те, що деякі види ковили – у Червоній книзі, її зарості приносять і шкоду. Зерна встромллються у шкіру тварин і рослину через це звуть "овеча смерть", а хворобу – ковильною. Сама рослина чорнозему не утворює, але закислює грунти, що не дає розвиватися іншим видам. Може зайняти випалену ділянку луків або виростати там, де кілька сезонів була посуха. Тому це доволі агресивний вид. Однак зараз в Україні та на Полтавщині її лишилося надто мало, адже мало є недоторканих степів. Між тим, рослина використовується і в народній медицині.

Рідкісний вид ірисів

Фото: Сергій Марков, http://www.plantarium.ru/page/view/item/20793.html 

Півники – це іриси, квіти різноманітних яскравих відтінків, які широко поширені, розводяться і висаджуються як декоративні. Але цей вид – півник боровий або ще ірис низький – рідкісний, з жовтими квітками. Цій рослині, яка любить соснові бори й піщані грунти, загрожують люди. Видобування піску, випасання худоби, випалювання трави, вирубування лісу й забудова знищують ірис боровий. І хоча ареал поширення – весь Лісостеп, однак, як ідеться у Червоній книзі України, "популяції представлені поодинокими особинами та клонами або нечисленними групами".

Євген Бриж, PTV Полтавське Телебачення

Щоб дізнаватися новини першим — підпишися на нас у Viber, Telegram, Facebook.