ГромадськеТБ.Полтава аналізує аспекти історичного формування, позитивні та негативні моменти у реалізації Орхуської конвенції

Екологічне сьогодення світу виразно зображає протистояння людини усталеним законам Природи. Буття людей зводиться до боротьби один із одним за земні блага, які є вичерпними, зважаючи на демографічні, економічні, політичні та інші фактори і пріоритетні цілі управлінських верхівок кожного регіону планети. Зважаючи на це, в кінці XX століття, під впливом негативних людських дій думка щодо екологічного сьогодення і, тим паче, екологічного майбутнього світу досягла свого апогею. Людське суспільство усвідомило необхідність здійснення структурованої централізованої екологічної політики. Ця політика полягала б у зниженні та зменшенні масштабів забруднення навколишнього природного середовища, а також наданні кожній людині певних екологічних прав.

Прискіплива увага з боку ООН і Європейського Союзу щодо цих питань зреалізувалася в міжнародний договір, що надав відкриті можливості та заклав певні правові засади у сфері екологічного інформування та судочинства: 25 червня 1998 року на четвертій Конференції міністрів з питань довкілля, що відбувалася в місті Оргус (Данія), Європейським Союзом і 35-а країнами (серед яких була і Україна) було підписано конвенцію "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля".

Повертаючись до початків, то з 1970-х років минулого сторіччя в міжнародних резолюціях і деклараціях почав відстежуватися певний зв’язок між екологічними проблемами та правами людини. У цьому контексті варто, передусім, згадати такі міжнародно-правові нормативні акти як Стокгольмська декларація з проблем довкілля (1972 р.), положеннями якої встановлено право на "сприятливі умови життя у довкіллі", та Європейська хартія з питань довкілля та охорони здоров’я. Остання була прийнята на першій Європейській конференції міністрів з питань довкілля та охорони здоров’я у місті Франкфурт (Німеччина, 1989 рік).

На початку 1990-х років, внаслідок завершення "холодної війни", розпочався європейський регіональний діалог з екологічних питань у рамках процесу під назвою «Довкілля для Європи». Перша Міністерська конференція у Замку Добржиш (Республіка Чехія) у 1991 році підкреслила важливість участі достатньо поінформованого населення в процесах прийняття рішень з питань екологічного характеру та з питань, які можуть мати значний вплив на довкілля. На другій зустрічі у м. Люцерн (Швейцарія) у 1993 році Міністерська декларація закликала до формування пропозицій від Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй (ЄЕК ООН) щодо правових, регуляторних та адміністративних механізмів, щоб заохотити залучення громадян до екологічних питань. На це також надихнули результати Саміту зі сталого розвитку, що відбувся у Ріо-де-Жанейро в 1992 році.

Наступна зустріч міністрів у місті Софія (Болгарія) у 1995 році прийняла «Керівні принципи щодо доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля» (Софійські керівні принципи). Вони окреслили низку заходів, які уряди повинні здійснити на національному рівні, щоб залучити якомога більше громадськості до питань екології. Кампанія екологічних громадських організацій, що розпочалась у 1994 році, стверджувала, що такі керівні принципи не є достатньо сильним інструментом. У результаті, на зустрічі було вирішено розглянути розробку регіональної Конвенції про участь громадськості з належним залученням неурядових організацій. Так, у 1996 році була створена Робоча група з високопосадовців. Вона підготувала положення, які у підсумку цього довготривалого процесу й увійшли до Оргуської конвенції 1998 року.

Зараз Оргуська конвенція діє в рамках ЄЕК ООН (секретаріат розміщений у штаб-квартирі – м. Женева, Швейцарія) і, таким чином, повністю працює відповідно до правил ООН. Конвенція є відкритою для держав, які не є членами ЄЕК ООН, якщо вони є членами ООН і пройшли схвалення Нарадою сторін Оргуської конвенції.

Оргуська конвенція має на меті сприяти захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту.

Вона базується на трьох основних "опорах", а саме:

а) доступ до екологічної інформації (статті 4-5);

б) участь громадськості в обговоренні та прийнятті рішень (статті 6-8);

в) доступ до правосуддя в справах екологічного характеру (стаття 9).

Першою категорією екологічних прав, на захист яких спрямовані приписи Конвенції, є сфера захисту права людини на екологічну інформацію, в той момент, коли інформаційний запит було проігноровано, неправомірно відхилено або неадекватно задоволено, всупереч положенням Конвенції. Друга категорія – це оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів, які порушують норми екологічного права, встановлені національним законодавством. Третьою можливою категорією справ є оскарження дій або бездіяльності громадян і громадських організацій, що порушують національне екологічне законодавство. Право на доступ до екологічної інформації – це єдине право, яке Оргуська конвенція категорично вимагає захищати в судовому порядку, незалежно від того, чи закріплюється воно на національному рівні, чи ні.

Щодо України, то ратифікація Конвенції Верховною Радою України відбулася 6 липня 1999 року. Завдяки цьому, вона, відповідно до Конституції України, стала частиною національного законодавства.

Саме завдяки ратифікації Україною Конвенції Законом від 28.11.2002 р. № 254-1У "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були внесені зміни в Закони "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну експертизу", "Про місцеве самоврядування в Україні". Зміни стосувалися питань забезпечення участі громадськості в обговоренні та прийнятті рішень, доступу до правосуддя та до екологічної інформації. Так, зокрема, стаття 25 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" була викладена в новій редакції і містить дефініцію поняття "екологічна інформація" у відповідності із приписами статті 2 Оргуської конвенції.

Після вступу Конвенції в силу (положення набули чинності 30 жовтня 2001 року) в Україні активізувалися дії органів виконавчої влади щодо формування відкритої інформаційної системи. Були створені веб-сайти Кабінету Міністрів і органів виконавчої влади, що розширило можливості доступу населення до інформації про їхню роботу не тільки за допомогою ЗМІ. Задля вдосконалення в Україні централізованої структури ухвалення рішень на державному рівні і децентралізованої на регіональному й місцевому рівнях, за участю громадськості були затверджені державні документи:

-  Указ Президента України (31.07.2004 р.) «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики»;

-  Постанова Кабінету Міністрів України (15.10.2004 р.) № 1378 «Деякі питання забезпечення участі громадськості у формуванні і реалізації державної політики».

Хоча згідно з Конституцією України Оргуська конвенція й стала частиною національного законодавства, на практиці посадові особи часто "забувають" застосовувати її положення. Це пояснюється незнанням та ігноруванням міжнародних правових актів, а також звичкою діяти не за Конституцією та законами, а за усталеними "інструкціями", що походять ще з часів радянської правозахисної практики. Через це трапляються різного роду неточності. Наприклад, під час державної екологічної експертизи техніко-економічного обґрунтування каналу Дунай – Чорне море (Одеська обл.) висновок експертизи було зроблено та опубліковано на сьомий день після інформування громадськості. Правопорушення полягає у тому, що, згідно із законодавством, мінімальні терміни громадського обговорення обмежуються одним місяцем. Аналогічно громадська думка ігнорувалася при будівництві Ташлицької гідроакумулюючої станції (Миколаївська обл.), Рівненської та Хмельницької атомних станцій. Байдужість з боку місцевої влади Полтави щодо закриття або перебудови Макухівського сміттєзвалища продовжується уже не один рік, незважаючи на обіцянки кожного з очільників міста змінити екологічний фон передмістя.

Підсумовуючи, Оргуська конвенція – це надважлива угода, без якої сучасному еколого-правовому світу неможливо проіснувати. Завдяки Конвенції прогресивно змінилися правові горизонти людини. По-перше, покращилося інформування населення щодо екологічних подій регіону проживання та планети загалом. По-друге, громадськість бере участь у справах, що стосуються стану довкілля. По-третє, вона використовує можливість доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища.

Микола Рябика | OKEYEKO